«Два дні» (про зйомки)

Автор:

Одне з останніх знимань фільму "Два дні". "Місце дії" — дача Морозлі на Французькім бульварі там, де трамвай робить круту петлю, завертаючи назад до міста.

 

Раніше, кажуть, тут був непоганий парк.

Тепер на весні та в-осени, особливо, коли оголюється кістлява худорлявість дерев, —він скорше подібний до пустиря. Кладовище вирубаних алей та газонів, що поросли бур’яном. Адже увесь Французький бульвар з його пустирями та зруйнованими особняками нагадує кладовище. Тут нещодавно пролетіла руйнацька буря громадянської війни.

І ось це місце обрали як головний „locotion" *) для "Двох днів".

Важко було приховати непривітні пустки — сліди порубки та з розкинутих шматків натури, відокремивши найефектніші з них, зкомбінуватп графський парк, що його ви побачите на екрані.

Перед вами лебединий залом алеї. З'являється дворецький з лопатою в руках. Зникає на звороті. Потім показано прохід дворецького тією-ж алеєю, трохи далі. Нарешті, він виходить з другого кінця, біля тераси графського будинку з колонами й левами.

Вам, звісно, й на думку не спаде, що початок алей знимали на дачі Морозлі, біля брами, де зберігся пишний ряд сосон, середину в протилежнім кінці дачі, а останній шматок-на дачі Ашкіназі, на иншім кварлталі.

Оскільки вже довелося "садити" парк наново, шляхом штучного монтажу натурних деталів, їхній добір було зроблено не менш ретельно, ніж помреж добирає типаж для масовки.

Головна цікавість парку — дерево, що є таке-ж незабутньо характерне, як, приміром, "типажна" фігура графа, що епізодично проходить у першій частині картини.

Його роля (дерева) у фільмові є аналогічна до знаменитого „композиційного трактира" старовинних авантурних романів. Тут дворецький Антін закопує ящика з графськими дорогоцінностямн й до тої-ж ими кладе дохле щеня. Уночі сюди приходить сука, розгрібає свіжу яму й будить голосним скигленням червоноармійців, що спинилися в особнякові. Вони знаходять, таким чином, закопаний під деревом ящик. У останній частині на тому -ж таки дереві гойдається завішений Андрій — син старого дворецького.

Я не знаю цієї дивної породі. Гілля без листя, похилене до землі, створює складніший, заплутаний орнамент. Воно не красиве та, разом із тім, прекрасне — це дерево, що є, можливо, декоративна химера садовника.

А тепер — инший примірник. Великий гриб, шо в нього з волі втішного випадку, замісць покладеної кожному грибові однієї ніжки - дві ноги, нерухливі й важкі, здібні пересуватися тільки за допомогою палки. Усякий портрет із нього здається за злу карикатуру. Недаремно на фабриці давно помітили ного потертий капецюх, важку ходу, сизе обличчя з опухлим носом. Поважний обиватель, екс-нотар довго вагався, поки, кінець-кінцем, його не побачили на зниманні в Чардиніна. Він грав старого запорожця: сидячи голий, зосереджено бив воші.

Маленька роля графа в "Двох днях" підійшла до нього. Продовжую за порядком: про дієвих осіб та про... речі.

Так тих, як і других у картині дуже мало. Загалом, сюжет фільму максимально зконцентровано, рафіновано, очищено від зайвого вантажу подій, інтрижннх ліній, аксесуарів, побічних персонажів та масової дії.

Проте, як усебічно використано в дії всенький присутній матеріял!

Ласкава посмішка Андрія, що ніби осіяла ту нову "правду", яка з приходом до міста червоних похитнула спокій старого льокая Антона.

Червоноармійські чоботи на оксамиті графських канап. Свічка, що її обережний льокай завжди ставив до тарілки з водою та від якої згодом загорівся будинок.

Фотографія відтрученого сина, шо її таємно зберегав старий та розірвав жовторотий графчик-гімназист.

Андрій, його фотографія, свічка, чоботи, гімназист, білі офіцери, дерево в саду, щеня — все це, властиво, аксесуари, живі чи мертві, що їх розвинуто до більшої чи меншої міри.

Їхнє призначення — рушати та напруджувати механізм одної центральної ролі, що, властиво, в фільмові є поодинока. "Два дні" — драма однієї особи, графського дворецького Антона. Відповідальнішу ролю старого дворецького веде ветеран української сцени І. Е. Замичковський. Діапазон драматичного образу, що його він створює— зростає від звичайної побутової характерности до верховин справжньої людської трагедії. Замичковський — старий театральний актор, що більше чуттям, як методом та системою, осягає нову для нього галузь акторської майстерності! І ось цікаво простежити, як досягає

 

він кінематографічної природности всупереч сценічній афектації.

 

На повне знимання запрошують музик.

 

— Іване Едуардовичу, що грати? Невисока постава в "лівреї, з потомленим замисленим обличчям, повільно виринає з темряви. Зннмаиня ще не починали, але ця людина перед вами — вже не  актор, що чекає на вихід; шляхом незрозумілої внутрішньої роботи, самонастроения — він заздалегідь перетворив себе для екранного буття.

— Заграйте... "ципленка".

 

І, ось під верескливу

 

мелодію ("цыпленок жареный, цыпленок вареный") розгортається повний драматичний епізод: старий дворецький— перед трупом сина. Найтонша гама невтішного горя. Покора. Розпука. Ненависгь до вбивців, що чим раз зростає.

Знаєте, навіщо був потрібний "ципленок" та якою ціною куплено зворушливу теплоту, реалізм та переконуючу силу батьківського горя?

За громадянської війни Замичковський позбувся сина в обставинах, подібних до сценарної ситуації. Цей момент лишився в згадках у сполученні з мотивом цієї поширеної вуличної пісеньки.

Тепер перед апаратом актор примусив себе знову пережити власне горе, створивши настрій, викликавши відповідні асоціації.

Велике (громадянська війна) в фокусі маленького, осібного, випадкового (події двох день в панськім особнякові, що його полишили власники на догляд дворецького).

Ціле—в деталях.

Психологічне — в конкретних діях і, ще більше, в конкретних речах, асоціятивно пов’язаних з явищами душевного порядку.

Такий стиль картини — драматургічний та режисерський. 

Що-до операторського виконання (Демуцький) — це зразки блискучою "фотопейзажу".

Фільм "Два дні", у самій своїй суті камерного психологічного шкіпа, — глибоко ліричний та імпресіоністичний.

Він не "захоплює", не "вражає" чи переконує, але створює пастрій та "зворушує".

Але де молодий оператор (робить другу картину) показує себе на верхівлях виняткової художньої майстерности, смаку, темпераменту (не думайте, що той, хто крутить ручку на апараті, не мусить мати темпераменту художника), то це в де-яких „інтер’єрах". Особливо добре вдалася Демуцькому сцена на горіщі, коли Антін, що залишився сам у своїй коморці, шукає в скрині фотографію сина. Вам видається, що кімнату справді освітлено тільки-но свічкою. Світло падає весь час на Антона, акцентуючи психологічний малюнок сцени. Обличчя - центр всієї композиції — виступає з рельєфною чіткістю: це вже сливе не фотографія.

Лядов М. «Два дні» : [про зйомки кф та склад знім. групи: реж. Г. Стабовий, оператор Д. Демуцький, авт. сцен. С. Лазурін] / М. Лядов // 1927. – № 9 (21), трав. – С. 8–9 : фотогр. – На фотогр. фрагм. кадрів.