З архіву. «Два дні» в Америці. 1929 р.

«Два дні» є перший фільм ВУФКУ, що потрапив на комерційний екран Сполучених Штатів і став за об’єкт широкої дискусії, що розгорнулася в американській пресі. Прем’єра «Двох Днів» відбулася I/II ц.р. в Нью-Йорку в театрі «Фільм Гілд Сінема», що його було в цей день відкрито уперше.

Модерна архітектура театру й нові засоби показу фільму (чорні стінки й стеля), що виділяють цей театр серед інших у Сполучених Штатах, а також його місцеположення в центрі «богемного» району, що з ним межують так суто-американські, як і емігрантські райони, викликали жвавий інтерес публіки до відкриття театру й дали можливість показати «Два дні» найрізноманітнішим колам глядачів. I/II, власне, відбувся відкритий перегляд для представників мистецтва, літератури, преси та людей з «нищих кол». Наступного дня театр було відкрито для публіки, й Н’ю-Йоркська преса почала відгукуватися на фільм. Фільм іде там уже третій тиждень. Це свідчить за величезний його успіх. Перше, чим зацікавились Американські критики, це питання про пропаганду: «Цей фільм, що прибув з Росії, – пише газета «Н’ю-Йорк Сан», – є знову виразна радянська пропаганда, але добре грана й добре оброблена». «Мистецький бік фільму не був надто навантажений пропагандою, як ми би могли цього сподіватися з країни Сталіна», – підкреслює зі здивуванням н’ю-йоркський «Таймс». Найгостріше поставився до «Двох днів» н’ю-йоркський кінотижневик «Вераєті», що загалом ставиться негативно до радянських фільмів. Він кваліфікує «Два дні», як «дратуючу закордонну нісенітницю під маркою мистецтва, що позбавлена будь-якого натхнення й є останнім словом брутальності гри, режисерської роботи й сценарію». Американська кінокритика, відбиваючи загалом смаки широкої публіки, закидає, що «Два дні» є фільм надто тяжкий, жорстокий, трагічний, в ньому показано неприємні реальні деталі. Загалом, цей фільм не відповідає головній вимозі американського кіно: давати легку розвагу й сприяти травленню. Ще б пак! Що до гри І. Замичківського, який виконує в «Двох днях» провідну ролю старого слуги, то за нього читаємо найбільш: «Він гуманізує свою ролю надзвичайно добре» («Н’ю-Йорк Таймс»); «він дає гру правдиву, що часто зчулює, хоч і не хвилює», «Замичківський, що грає старого слугу, дає напрочуд реальний і вражаючий портрет. У своїй продуманій і деталізованій грі він нагадує Еміля Янінгса» («Ворльд»); «він грає свою ролю детально й дає повний та інтересний тип» («Форвертс»); «Замичківського не можна порівняти ні з яким іншим артистом» («Таг»). Крім цього, читаємо ще такі загальні зауваження: «У фільмові відчувається подих реалізму, переконуючої серйозності та похмурої сили, – це все безперечно вражає. Фільм «Два дні» відрізняється від усіх інших радянських фільмів, що ми їх бачили, тим, що він концентрує драматизм не на масі, а на індивідуумі» («Н’ю-Йорк Геральд Триб’юн»). «Цей фільм є надзвичайно жива картина подій на Україні в той момент, коли старий режим втікав і щохвилі можна було сподіватися наскоку червоної кавалерії. Ці події зіграні з таким напруженням і з такою малою увагою на театральні традиції, що нам на раз доводилося нагадувати самим собі, що перед нами ігровий фільм, а не автентична кінохроніка» («Ворльд»). Кіно. №6, березень. 1929. С. 2.