Ювілейне коло (KINO-KOЛО, №27)

Автор:

"Панцерник "Потьомкін". Нова "берлінська редакція"

Енно Паталас

 

12 лютого 2005 року відбулася прем'єра "берлінської редакції" фільму Сєрґєя Ейзенштейна "Панцерник "Потьомкін". Через сто років після матроського повстання в Одесі, котре дало сюжетну основу картині кінокласика, й через 80 – після прем'єри стрічки в Москві – з’являється редакція фільму (проект Німецького федерального фонду культури), практично наближена до ориґіналу 1925 року. Енно Паталас, художній керівник проекту, в минулому директор Мюнхенського кіномузею, розповідає про історичні поневіряння "Панцерника "Потьомкін".

Слава була подібна до грому: цей твір справив таке враження, як жоден інший, і змусив ХХ століття заговорити про кіно як про мистецтво. Після "Панцерника "Потьомкіна" кіно самовизначилося як технічний вид мистецтва. Що було доти? Документальна зйомка й кінооповіді, трюки та немудрі комедії. І ось кіно піднялося на новий, революційний рівень. Віднині в ньому бачимо не лише літературу, зіграну й унаочнену, а й сфотографовані та змонтовані частки самої реальности. Людина (маса) й машина стають рушіями єдиного динамічного процесу. Слава "Потьомкіна" – це й відгомін того ефекту, що його фільм справив, тільки-но з’явившись на екрани у двадцятих роках, це і враження від нього, котре виникло на показах уже пізніших років. "Потьомкін" ніколи не належав до стрічок забутих або зниклих. 1958 року, за результатами опитування сотень кіноісториків з усього світу, його оголосили найкращим фільмом усіх часів. Тоді картину можна було подивитися в озвученій 1950 року версії, де відсутні або замінені близько двох десятків кадрів і де на початку цитовано Лєніна ("Революція – це війна. Серед усіх воєн, які знає історія, це єдино леґітимна, законна, справедлива, справді велика війна. У Росії значення цієї війни розкрите"), а також є заключний коментар. У Німеччині ж усе це й загалом усі титри було замінено текстом Фрідріха Луфта, який вихваляв мистецькі заслуги стрічки й побіжно згадував про її історичну першооснову.

Історія "Панцерника "Потьомкіна", його тріумф, цензура й подальша доля є частиною як німецької, так і російської історії. Відобразилася в ній і біографія автора фільму: Ейзенштейн писав, говорив і думав німецькою мовою, російська звучала в нього як перекладений Геґель. Успіх "Потьомкіна" в московської публіки був перевершений успіхом у німецької в Берліні. Як сказав 1928 року Луначарський, найкращою рекламою "Потьомкіну" стало бажання "побачити фільм, який приніс нам першу перемогу на закордонному кіноринку". Але що то був за фільм, що його, власне, дивилися берлінці? Режисер Піль Ютці (згодом зняв "Подорож матінки Краузе за щастям", "Берлін – Александерплатц") із Ейзенштейнових п’яти актів – з ориґінальними титрами – зробив шість, так що драматичний твір перетворився на хроніку і всередині його з’явилися вигадані режисером титри та псевдодокументальні вставки. Ейзенштейн, приїхавши навесні 1926 року до Берліна, не знайшов у картині жодної "ланки ланцюга революційного робітничого руху Росії", більше того – вбачив "якийсь випадковий, нетиповий заколот на історично нейтральному тлі". У початкових титрах – його акторів, простих людей, назвали артистами Московського художнього театру. Під час берлінської поїздки Ейзенштейн зустрічався з композитором Едмундом Майзелем: "Я сформулював Майзелеві свої вимоги до музики: це ритм, ритм і, насамперед, чистий ритм". Згодом Ейзенштейн називав "Потьомкіна" своїм першим звуковим фільмом. Висока оцінка роботи композитора виявляється в таких Ейзенштейнових словах: "Німий" "Потьомкін" може багато чому навчити звукові фільми".

У березні 1926-го Німецький комітет із цензури спершу повністю заборонив показ "Потьомкіна", а у квітні все-таки дозволив, однак із вимогою вирізати 14 кадрів: "Великий план чоловіка, який прикладом б’є по ногах іншого чоловіка, котрий стоїть на гарматі. Великий план чоловіка, що падає, застрелений на сходах. Великий план чоловіка, через якого переступають копита козацького коня. Кадри, де в дитину (біля її матері на сходах) влучає куля. Великий план залитої кров’ю дитини та її ніг, на які наступають утікачі, нарешті – її голови, що через неї переступає жінка". Ці зміни було зроблено на самому неґативі фільму, котрий Держкіно 1926 року продало берлінській прокатній фірмі лівого спрямування Prometheus. Prometheus спробував розпочати нову звукову редакцію 1930 року: без титрів усередині фільму, з діалогом, до того ж наполовину скорочену, – Майзель адаптував свою композицію до цієї 45-хвилинної версії. У такому варіанті неґатив повернувся до Москви, щоправда, не під час пакту між Сталіним і Гітлером, як інколи думали, а ще до 1933-го, після банкрутства Prometheus’а. У російській редакції 1950 року (із частотою кадрів, збільшеною через заміну німого кіна звуковим, із новою музикою) збережено німецьку обробку, втручання цензури, адаптації та доповнення, якщо вірити чуткам – зі згоди Сталіна. Титри переписано було по-новому. В основі широко розтиражованих у п’ятдесяті роки московським Держфільмофондом кінокопій німої стрічки лежить дублікат неґатива, який у свою чергу походить від зіпсутого нітронеґатива; при цьому збереглося помітне втручання німецької редакції. Деякі вставки взято з версії двадцятих років, зробленої Лондонським кінотовариством, для якої Айвор Монтеґю, друг Ейзенштейна, зробив англійський переклад російських титрів.

Ювілейна редакція 1976 року, під керівництвом Сергія Юткевича з участю консультанта – московського фахівця із творчости Ейзенштейна Наума Клеймана, дотепер є найвідомішою і, як вважають, найуспішнішою спробою наблизитися до ейзенштейнівського ориґіналу фільму. У ній відновлено послідовність знімальних планів, усунуто недоліки держфільмофондівської копії завдяки використанню дубліката неґатива із Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва (МоМА). Цей дублікат зроблено було з копії, що її у тридцяті роки надав музеєві учень Ейзенштейна Джей Лейда. Ориґінальні титри цієї копії під час виготовлення контратипу було замінено англійськими. Таким чином, для редакції Юткевича виготовили нові титри, які за текстом і графікою відрізнялися від старих. І, звичайно ж, частоту й формат кадрів було узгоджено з вимогами звукового фільму та музикою, що її аранжував Шостакович. Але і в цьому ювілейному варіанті не було дотримано первісної форми картини.

1986 року Франкфуртська молодіжна німецька філармонія звернулася до нас, у Мюнхенський кіномузей, із проханням надати для показу копію фільму з музикою Майзеля. Ми перемонтували копію Держфільмофонду, спішно доповнивши її кадрами копії з Лондонського національного кіноархіву, і зробили німецькі титри. У результаті – вийшов компроміс між версіями Ейзенштейна і Ютці. Найкраще в цій редакції вдалася музика (дириґент Давід Шаллон, аранжування Марка Андреаса). Незабутнім став для мене ефект, справлений фіналом третього акту картини під час показу в Мюнхенській філармонії – коли зафарбований від руки в червоний колір прапор піднімається на вершок щогли. Телеверсія картини, котра вийшла пізніше, так і не досягла патосу цих кінопоказів. Оскільки мюнхенську копію і саму було змонтовано з копій, вона також не внесла нічого нового у справу відтворення ориґіналу фільму. Нова берлінська редакція "Потьомкіна" відкриває нову сторінку в російсько-німецькій історії. Щоправда, надія одержати з Москви збережений первісний кінонеґатив виявилася марною – Держфільмофонд визнав його таким, що вже не підлягає копіюванню. Однак проведені Німецьким кіноархівом тестування лондонських копій, що їх раніше вважали доповненими, дали позитивний результат. Ці копії, крім дубліката під редакцією Монтеґю, виявилися двома первісними, отриманими безпосередньо з неґатива фільму й вивезеними наприкінці двадцятих років із Німеччини. Титри, придумані Ютці, було перекладено англійською. Також виявили копію, передану МоМА Лондонському архіву, в якій збереглися 133 з первісних 146 титрів. У берлінській копії, точніше у вивезеному з Німеччини дублікаті, – лише раз усунуто було виправлення, зроблені німцями; належало переставити 60 кадрів, 36 сцен. Один із кадрів виявився дзеркально перевернутим, – можливо, це стало наслідком усунення неправильного склеювання кадрів: у Ейзенштейна в кадрах, що послідовно змінюються, панотець тримає розп’яття то ліворуч, то праворуч. Але 33 кадри, як і раніше, були відсутні. 25 їх знайшлося в копії, належній раніше МоМА, сім – у копії держфільмофондівської версії, що знайшлася в колишньому Державному кіноархіві НДР, і один кадр – у виконаній за редакцією Монтеґю.

Загалом нова берлінська версія складається з 1370 кадрів – це на 15 кадрів більше, ніж у найповнішій ювілейній редакції, і на 45 – ніж у традиційній держфільмофондівській. Також у цій версії – 146 титрів; 13 титрів, відсутніх у колишній кінокопії МоМА, було реконструйовано за московськими джерелами. Серед них і леґендарний епіграф із Троцького, що звучить так: "Дух революції ширяв над російською землею. Якийсь потужний і таємничий процес відбувався в численних серцях: індивідуальність, котра тільки зараз пізнала саму себе, зійшла в маси, й маси піднялись у великому пориві". Сильні слова на початку фільму – кінотвору, що його не перестають демонструвати численним шанувальникам по всьому світу. Довгий час слова Троцького були недоступні глядачам. У новій берлінській редакції цей епіграф відновлено – саме в такому вигляді з 1925 року "Панцерник "Потьомкін" був доступний для широкого перегляду.

З німецької переклали Вікторія Токарєва й Алла Преловська

 

Надруковано за публікацією: Patalas Enno. Irrfahrten zur neuen „berliner Fassung” des Eisenstein-Films // Kulturstiftung des Bundes, №5, 15.12.2004.