Показати матеріали по тегу: Дзиґа Вертов — FILMAR.ONLINЕ - ІСТОРІЯ КІНО В ОДЕСІ

Декілька російських фільмів, що вийшли на наш екран останнього часу, і насамперед “Буря над Азією” Пудовкіна, явно свідчить про певний застій у розвиткові російського кінематографа. Щоправда, жодна сучасна німецька картина не ввійде в порівняння з ними щодо художнього рівня, однак ні в їхньому змісті, ні в монтажі не з’явилося нічого істотно нового порівняно з “Панцерником “Потьомкіним” чи “Кінцем Санкт-Пєтєрбурґа”. “Буря над Азією” – це свого роду посвячення в таїну революції, такий собі Байрьойт навиворіт (можливо, саме тому фільм у нас сприйняли як небачену естетичну сенсацію).

ДО ПРАВЛІННЯ ВУФКУ
ВІД ДЗ. ВЕРТОВА

«Людина з кіноапаратом» – це кінотвір незвичайного типу. Він жодним чином не є перекладенням на екран якої-небудь п'єси, драми, роману, кіносценарію або іншого літературного твору. «Людина з кіноапаратом» – це справжня кіноріч, яка має бути написана не пером літератора або сценариста, а безпосередньо кіноапаратом. Вона задумана зорово, без участи словообразів і могла б бути написана нотами, як пишуться музичні твори. На жаль, ми ще не знаємо нотних знаків для запису на папері такої «зорової музики». Тим часом існуючий традиційний порядок виробництва кожної нової фільми вимагає не лише календарного плану роботи кіноапарата, а й попереднього викладу змісту фільми в літературній формі.

«Мене звинувачують у тому, що «Панцерник» надто патетичний… Але хіба ми не люди, хіба в нас немає темпераменту та пристрастей, хіба в нас немає задач і цілей?» – зазначав Ейзенштейн у червні 1926 року на сторінках берлінської газети, рівно через півроку після грудневого першого показу фільму у Великому театрі. На той час всього лише 27-річний чоловік – режисер-авангадрист створює вражаючий міф про повстання на кораблі біля одеського порту 1905-го, який десятиліттями потому незмінно входитиме в переліки кращого світового кіно.

У 1929 році, коли Дзиґа Вертов завершує роботу над «Людиною з кіноапаратом», Всеукраїнське Фото- Кіноуправління, на базі якого здебільшого й створювалася картина, переживає злам. Конфлікт із «Совкино», численні економічні та ідеологічні реорганізації руйнують ті чималі успіхі, які були досягнуті ВУФКУ лише за сім років існування. Наступного, 1930-го, одна з найпотужніших європейських кіноструктур буде знищена остаточно, її залишки – підім’яті під новостворене «Союзкино». Але поки що, у 29-му, вертівський неігровий кіноексперимент урізноманітнює українське кіновиробництво, що вимірювалося приблизно 30-ма ігровими фільмами на рік.