Вступ.

Кінці її поховано в глибокій Десні, на Чернігівських луках та на озерах. Неймовірні кольори західнього неба, земля, що опадає з берега під буйними наскоками течії, дядько Петро, що ходив у місто за 70 верстов на суд і повертався того ж дня, буйні кучері в батька й у діда, голос щирий і метальовий – ось її творці. Мене він прив’язав до себе дружніми рефренами і талановитістю конкретної романтики. На цім ми з ним зійшлися. Тому я й почав цю трудну річ – історію людини, що зараз ось розквітла й дозріває.

«Сумка дипкур’єра» – це не лише стильне пригодницьке кіно з комедійними елементами (після цього, як ми знаємо, Довженко повністю відійде від жанровості та буде створювати авторське кіно), а й фактично єдина його робота, в якій значно більше екранного часу займають доволі динамічні події, зняті в павільйоні, а не на натурі, з якою в подальшому і буде асоціюватися довженківський кінематограф.