Статті — FILMAR.ONLINЕ - ІСТОРІЯ КІНО В ОДЕСІ

«Суворий юнак» – це погляд у недалеке комуністичне майбутнє, в якому ідеалізовані радянські люди, комсомольці намагаються сформулювати актуальний морально-етичний кодекс і ведуть тривалі дискусії про діалектику влади.

Автор

Один із найвидатніших фільмів в історії кіно, який і сьогодні продовжує очолювати різноманітні переліки кращих стрічок за версією кінокритиків і режисерів. А разом з тим – один із численних прикладів в історії радянського кіно, коли відверта пропаганда та партійно-ідеологічне замовлення стараннями талановитих режисерів-ентузіастів перетворювалися на справжній витвір мистецтва.

Автор

Киянин Григорій Козінцев і одесит Леонід Трауберг, засновники творчого об’єднання ФЕКС («Фабрика ексцентричного актора»), зайняли визначне місце у пантеоні радянських авангардистів. Ексцентрика, закладена в основу абревіатури, – одна з принципових характеристик спільного доробку Козінцева і Трауберга, що було заявлено тандемом у Петрограді іще наприкінці 1921-го та знайшло втілення в спільному маніфесті «Ексцентризм». В результаті експериментальних пошуків цього режисерського дуету їхні фільми дивують універсальною виразністю та нестандартними естетичними рішеннями до сьогодні.

Автор

Революція у фільмі – це не епічні сутички стотисячних загонів, а «земна» травматична подія, що розриває на «до» і «після» буденний плин життя, назавжди змінюючи не лише соціальні, політичні, економічні відносини, а й саму людину – або, ширше, суб’єктивність. Не випадково у фокусі «Двох днів» опиняється представник старшого покоління, покоління «до». Швейцар Антон довшу частину життя прожив перед революцією – і внаслідок інертності свого мислення зберігає «рабську» в термінах революційного дискурсу свідомість.

Автор

«Сумка дипкур’єра» – це не лише стильне пригодницьке кіно з комедійними елементами (після цього, як ми знаємо, Довженко повністю відійде від жанровості та буде створювати авторське кіно), а й фактично єдина його робота, в якій значно більше екранного часу займають доволі динамічні події, зняті в павільйоні, а не на натурі, з якою в подальшому і буде асоціюватися довженківський кінематограф.

Автор

«Ягідка кохання» Олександра Довженка – фактично його перша самостійна режисерська та сценарна проба, здійснена на студії ВУФКУ 1926 року. Перед нами короткометражна комедія про такого собі Жана Ковбасюка, перукаря та ловеласа, який одного дня потрапляє в халепу – його коханка  Ліза приходить на побачення з немовлям. Вона нічого не каже Ковбасюку про дитину, та й герой нічого не питає – власне з цього і починаються усі подальші непорозуміння у фільмі.

Автор

«Мене звинувачують у тому, що «Панцерник» надто патетичний… Але хіба ми не люди, хіба в нас немає темпераменту та пристрастей, хіба в нас немає задач і цілей?» – зазначав Ейзенштейн у червні 1926 року на сторінках берлінської газети, рівно через півроку після грудневого першого показу фільму у Великому театрі. На той час всього лише 27-річний чоловік – режисер-авангадрист створює вражаючий міф про повстання на кораблі біля одеського порту 1905-го, який десятиліттями потому незмінно входитиме в переліки кращого світового кіно.

Автор

Варто лише згадати, що до 1929 року на кіноекрани встигли вийти такі авангардні стрічки, як «Арсенал» Довженка, «Панцерник «Потьомкін»» Ейзенштейна чи «Людина з кіноапаратом» Вертова, – й може здатися, що революційна епопея Григорія Козінцева та Леоніда Трауберга «Новий Вавилон» аж ніяк не революційна та взагалі є дещо застарілим кіно, що випадає із загальних новаторських тенденцій того часу.

Автор

У 1929 році, коли Дзиґа Вертов завершує роботу над «Людиною з кіноапаратом», Всеукраїнське Фото- Кіноуправління, на базі якого здебільшого й створювалася картина, переживає злам. Конфлікт із «Совкино», численні економічні та ідеологічні реорганізації руйнують ті чималі успіхі, які були досягнуті ВУФКУ лише за сім років існування. Наступного, 1930-го, одна з найпотужніших європейських кіноструктур буде знищена остаточно, її залишки – підім’яті під новостворене «Союзкино». Але поки що, у 29-му, вертівський неігровий кіноексперимент урізноманітнює українське кіновиробництво, що вимірювалося приблизно 30-ма ігровими фільмами на рік.

Автор

Власне, в «П.К.П.», що є історичним фільмом-хронікою з батальними сценами і водночас типовою совєтською агітаційною стрічкою, йдеться про дії петлюрівців в Україні 1920-1921 років. Один із пізніших синопсисів описує це так: «Початок 20-х років. Петлюра продає Україну Пілсудському. Це дає змогу українському селянству розшифровувати на свій лад абревіатуру державної залізниці «Polska Koleja Państwowa» – ПКП, як «Пілсудський Купив Петлюру».

Автор

...Зрештою, Олександр Довженко в «Автобіографії» напише: ««Звенигора» в моїй свідомості відклалася як одна з найцікавіших робіт. Я зробив її якось одним духом – за сто днів. Надзвичайно складна за своєю побудовою, формально, можливо, еклектичною, вона дала щасливу можливість мені – виробничнику-самоукові – випробувати зброю в усіх жанрах».

Автор

Цьому фільмові приписують одразу чотири назви – окрім «Суворого юнака», це також «Побутовий комісар», «Казковий комсомолець» та «Дискобол». Філософсько-романтична драма кінорежисера Абрама Роома, в основі якої лежить однойменна п’єса Юрія Олеші, й справді могла би називатися і так, і так, і так. Адже це своєрідний сум за ідеалом, спроба вивести на екран нову людину комуністичного суспільства – у всій суперечливій єдності людської природи, плотського гріха та прагнення до духовного абсолюту й зовнішньої довершености.

Автор